Цитуючи батьків, у мене немає життя, але, здається, що за кордоном у мене дійсно немає нічого не-чужого і життя-поза-собою: увесь мінімум залишився в Україні, але навіть він вже очужив і очужився мною.

Super excited to share the launch of this project (I contributed one translation!)!

LESBIANTIQUITY is here and will be updating weekly through 2024! 

Go to www.lesbiantiquity.lgbt to read the first issue, and to subscribe to hear when a new issue comes out!

Остаточно переконався, що моя воля до життя вже безповоротно втратила прив'язку до людей або безпосередьої наукової роботи, і єдине, що викликає бодай мінімальну емоційну реакцію – це давньогрецька. Ad fontes, у його найчистішому варіанті.

У переході на інші антидепресанти є один неочевидний плюс: зменшення дози демонструє, що проблема ніколи не була артифіційною, бо мені потроху знову відмовляє бажання жити, психіка та тіло зі своїми славнозвісними болями і частими застудами – тільки б неіронічно пережити цей період.

Сьогодні якийсь день суцільних рефлексій: від самотности до просто фізичного відчуття нудоти (практично щоденного at this point), від (ніколи не загоєного) розбитого серця до якихось чергових фіксацій слабкого тіла/хвороби, від шкільних спогадів до легкої заздрости здоровим людям.

Інколи хочеться простого людського, щоб такі банальні речі як "поїсти" або "прийняти душ" не стояли у списку виконаних завдань за день, але, певно, пора вже змиритися.

Рефлексивне: апатична фаза депресії відчувається як невпинне пожирання пилу та попелу – усе здається абсолютно відчуженим та смаковідсутнім, усе – навчання, комунікацію, їжу, життя – потрібно запихувати у горлянку, нашвидкоруч запиваючи сиропом інерції, але післясмак попелу завжди тут.

Here we go again.

Не погане фото, а стилізація під сінематографічну мову Вонґа Карвая.