Примітка: всі колажі взяті з моєї презентації для манга-клубу який я веду в ком'юніті "Плетиво". Якщо ви з Полтави, буду рада бачити вас в гості) Перш ніж перейти до обговорення манґи, хотілося б трішки познайомити вас із самим манґакою. Адже ця людина доволі незвичайна й геніальна. Такаші Муракамі — всесвітньо відомий художник, митець та манґака. Муракамі народився у бідній токійській родині 1962 року. Його батько працював таксистом, а мати була домогосподаркою. Попри фінансові труднощі, родина прагнула розвивати дитину й забезпечувати її всім необхідним. Переїзд до столиці пробудив у сім’ї підвищений інтерес до культури: батьки часто відвідували виставки й завжди брали сина із собою, заохочуючи його після кожного візиту писати короткі огляди побаченого. Дитинство Муракамі припало на повоєнний період, який збігся з епохою так званого «японського економічного дива». Особливо сильним виявився вплив американської попкультури, яка змішалася з традиційною японською спадщиною, породивши нові течії в кінематографі, літературі та інших сферах мистецтва. Цей час залишив слід у спогадах Муракамі, але водночас культура манґи, аніме та кіно допомогла йому подолати тяжкі переживання, ставши джерелом натхнення і прихистком від реальності. Муракамі довго шукав себе: пробував працювати режисером, займався дизайном, і зрештою любов до химерних персонажів привела його до мультиплікації. Свої перші анімаційні роботи він знімав на восьмиміліметрову плівку, проте за чотири роки не досяг значного успіху в цій справі. Лише після виставки японського сучасного художника Шінро Отаке він зрозумів, чим насправді йому потрібно займатися, — сучасним мистецтвом. У своїх інтерв’ю Муракамі зазначає, що ніколи не володів унікальним талантом малювання, а секрет його успіху криється в наполегливій і копіткій праці. У 1994 році Такаші Муракамі вирушив до Нью-Йорка за освітньою програмою, де опинився в середовищі західної попкультури. Занурившись у світ брендингу та споживання, він усвідомив, як американська культура стала всюдисущою завдяки своїй доступності та простоті. Це надихнуло Муракамі на створення аналогії для японської культури. Так з’явилася концепція Superflat, у якій митець поєднав традиційне японське мистецтво з естетикою поп-арту. Муракамі не соромився змішувати посилання на війну, еротику та кавай, тому його роботи швидко здобули всесвітню славу. І за це його критикували в Японії: японські консервативні художники виступали проти спрощення японської культури та її популяризації назагал. У героях Муракамі є щось і від Міккі-Мауса, майстра Йоди, Hello Kitty і Сейлор Мун. У 1996 році він придумав свого персонажа на ім’я Містер ДОБ, який став культовим. ДОБ — це скорочення фрази «Dobojite dobojite» («Навіщо? Навіщо?»). Він з’являється в багатьох картинах і навіть у модних колабораціях (на сумках Луї Вітон). Художній світ Муракамі вражає своєю психоделічною відвертістю, водночас закликаючи нас розглядати його твори у контексті глибших сенсів. Муракамі критикує отаку, що символізує поверховість та фанатизм (хоча він і сам отаку), вказуючи на негативний вплив споживчого суспільства на особистість. Він також об'єднує "високу" та "середню" культуру, вводячи сумнів у їхню легітимність у світі мистецтва. Його роботи відкривають новий погляд на те, як різні культурні шари взаємодіють та впливають один на одного. В цілому, Муракамі використовує свої роботи як засіб критики сучасного суспільства та мистецтва, пропонуючи глядачеві читати його твори "між рядками" і розуміти їхній глибший сенс. Муракамі часто порівнюють з Енді Уорхолом. Головне сходження між ними полягає в їхньому вмінні висміювати та аналізувати культуру споживчого суспільства. Обидва митці використовують свої роботи для відображення та критики консюмеристських цінностей та масової культури. Саме тому Муракамі багато уходить саме в ПОП культуру. Наприклад Муракамі створив фабрику "Хіропон", вдохновлену японськими майстернями, де об'єднав студію з конвеєром для масового виробництва. Через п'ять років після заснування фабрики, Муракамі перетворив "Хіропон" у корпорацію Kaikai Kiki Co. Але сам Муракамі не вважає таке порівняння компліментом: «Мені сумно чути порівняння з Уорхолом та „Фабрикою“, тому що у мене немає наркотиків» Манга Настав час поговорити про мангу. Митець настільки продуктивний що дивується тому що манга весь цей час була і є частиною його життя. Наразі його творчій доробок складає 9 манг. Остання манга вийшла в 2025. З мангою Такаші дебютував як манґака у 1985 році на сторінках журналу Young Jump з багатосерійною історією Namakemono ga miteta!, яка зробила його знаменитим. Песик який пильнує зірки. Том 1 Ця манга робить мені боляче кожен раз коли я її читаю. А я до неї поверталась вже тричі. Дуже сильний контраст виходить між такими яскравими, наче веселими художніми роботами автора і тією глибиною яку можна побачити в його манзі. Манґа розкриває тему вірності, яка стає ключовою в історії. Відданість пса, навіть після його смерті, змушує задуматися над тим, якою важливою є справжня дружба. Автор уміло вплітає глибокі емоційні моменти в сюжет, даючи можливість кожному читачеві відчути біль і любов, яку можуть пережити персонажі. Ця історія відкриває важливі питання про сенс життя та те, як наша взаємодія з іншими — навіть з тваринами — може мати величезний вплив на наше розуміння себе та світу навколо. Книга нагадує, як важливо цінувати час, що ми проводимо з близькими, і наскільки важливими є моменти, на які іноді ми не звертаємо уваги. Песик який пильнує зірки. Том 2 Цей том розширює концепцію дружби та відданості, адже ми більше дізнаємося про минуле головного героя. Історія Геппі змушує замислитись про важливість домашніх улюбленців у житті людей і надає кожному читачеві глибокий емоційний досвід. Тематика манґи продовжує фокусуватися на глибоких соціальних питаннях, що стосуються бездомності, покинутих тварин і людей, які шукають свій шлях. Підкреслюючи важливість братерства та дружби, автор манґи вміло переплітає драму з моментами надії. Ця книга — це не просто розповідь про песиків, це справжня емоційна подорож, яка залишить слід у серці кожного читача. Кожна глава додає нові аспекти до розуміння того, що означає бути другом і як важливо підтримувати один одного у складні моменти життя. Aoi Tori: Wakuraba Складна історія випробувань які лягли на одну звичайну сім'ю. Те що може статись з будь-ким - автотроща, яка зруйнувала сім'ю та забрала життя дитини. Чоловік отримав більше пошкоджень ніж дружина та впав в затяжну кому. Лікарі казали що він вже не прокинеться, але дружина не полишала надію, бо після смерті сина все що в неї залишилось це її чоловік. Вона проходить через складні процеси кожного дня, здавалось би марна опіка над чоловіком який мирно спить нічого не дасть, але одного дня він відкриє очі. Дуже болюча історія, все ще дивуюсь як Муракамі так добре описує людські стани та емоції через які проходять персонажі, його історії і драми описані настільки життєво, що багато хто побачить себе в них, задумається що б він робив в такій ситуації, чи не полишила б його надія... Paji Момо — чотирирічна дівчинка, яка втратила обох батьків. Зараз вона живе зі своїм дідусем, якого називає «Паджі» (від папа + оджіі-сан, тобто старий). Історія розповідає про їхнє просте, але тепле спільне життя в дружньому районі. Нажаль так і не знайшла де б її можна було прочитати. Pino PINO — перший у світі штучний інтелект, який досягнув сингулярності, тобто перевершив людський інтелект. Ним оснащено партію роботів «Піно», створених для того, щоб допомагати людям і полегшувати їхні життя. Здавалося би, буденність. Чи ні? Один із таких роботів працює у фармацевтичній лабораторії — доглядає піддослідних тварин, ставить над ними експерименти… й за потреби позбувається. Цей Піно нічим не відрізняється від інших — увічливий, доброзичливий, ретельний, хірургічно точний… допоки не отримує наказ ліквідувати лабораторію разом з усіма тваринами в ній — і самознищитися. Ніхто не знає, який збій стався в його програмі того дня, але Піно вирішує діяти… Піно це добра та позитивна робота, ще одне переосмислення майбутнього та концепції про душу роботів. От ми з вами і познайомились з таким особливим мангакою як Такаші Муракамі. Звісно більшу частину свого творчого генію він витрачає на мистецтво, але і не забуває про ще одну свою пристрасть - мангу. І в нього це добре виходить, його історії зачіпають тонкі струни людської душі. Він створює мангу яка не гониться за якістю деталізації чи малюнку, а хоче розказати конкретну історію. Не дивлячись на те що його твори зачіпають усіх людей, є в цих роботах якась японська туга та смуток, який прозорою вуаллю огортає ці історії. Тому всім раджу ознайомитись з такою мангою ближче, якщо ви шукали історії над якими хотілось би поплакати.