Загалом руській мір досить помітно роками паразитує як на Християнстві так і на ізраїльській общині.

Це потребує окремого дослідження, але я не встигаю, та і не маю достатньо експертності для такого типу досліджень.

Здається, вже є програми для автоперекладу картинок? Якщо ні, то потім перекладу цікаві мені моменти.

Зокрема специфічне виділення щодо повернення "руських євреїв" у Ізраїль.

У контексті того, що у вступі зазначено "радянських російськомовних людей".
🔽

Але за умови коли це читає людина що належить до ієрархічної общини сповненої насилля - це читається однозначно: обличчя в підлогу.

Саме 'обличчя в підлогу і боятись я відчуваю у сучасних трактовках.

То що стало з нашими общинами, що назвати свою масю паном можна лише не підіймаючи очей?

Тобто, не можу виключити, що ці послання побудовані за принципом 'роби найкраще з доступного у найгірших ситуаціях, і при цьому зберігай людяність за допомогою побудови внутрішніх кордонів'.

У сучасній релігії мені цього прагматизму не видно. Але це мій досвід.

Не менш цікавим є і послання щодо покори владі чи покори раба хазяїнові.
Ранні християни, як я це бачу, не були ідеалістами, а зважали на ситуацію у світі.

Так, замість підбурення на збройне повстання вони агітували до утворення общин духовного розвитку з розвиненою мережею зв'язків.🔽

Наприклад, у Павла переживати біль з гордістю - може значити приблизно: зробив щось хороше, отримав пезди від поганих але сильних людей, у тому нема провини, пишайся своїм вчинком.
А не в сенсі 'шукай того хто випоре'.

Тим більше, не треба радіти коли отримав по вухах за погані справи.🔽

Другий момент - можлива різниця у ставленні до болю, жертви та смерті у традиціях іудеїв, католиків і православних.

Зокрема, сучасне православіє трошки так перетворюють на культ мазохізму і покори владі.

Між тим, посилання на страждання і покору змінюються залежно від контексту.🔽

Бо замість спрощення 'окей, цей тіп має прямий контакт з Творцем, вйо за ним'

-

людям цікавіше займатися 'трепанацією тіла' і шукати, чи дійсно мова йде про біологічне батьківство, чи це не принижує інших пророків, чи це- месія, чи саме той месія, чи інший, абощо.

Наслідок - релігійні війни.🔽

Я про що:
Одна тільки пара слів 'Батько-син' залежно від контексту може пати кілька різних значень.

Що могло Бути не суттєвим у ті часи, бо усі з цих значень вказують на спорідненість та наслідування, а отож на Христа як довірену особу.

А у наш час людям це 'дуже суттєво'.🔽

І що за спробу макнути мене у те, що я мушу нічого не знати 'бо попаду в пекло за свої питання'

- я таки можу впиздити. Якщо інші способи відгиьи не спрацюють.

Для мене більш принциповим ніж безсмертя (тобто вихід на існування поза тілом у місці вражаючого розвитку),

є можливість того, що відчуття поза-часової канви - описане ще у Старому Заповіті і згадана у Новому.
🔽

Що саме Павло має на увазі під словами 'Бог забрав до себе' - для мене поки що сукупність бездоказових загадок.

Можливо, це якраз можливість продовжуватись через збереження життя та благоустрою своїх потомків.

Можливо, це утворення синестезії достатньої для існування поза тілом.🔽

Більшість довготривалих трансформацій займає щонайменше кілька поколінь. Тож людям, які прагнуть кращого життя, а не систематичного руйнування, слід відчувати далі, ніж на годину вперед.
Треба вміти будувати 'невидимі дороги' і інвестувати у те, від чого сам побачиш лише тінь.🔽

Вторинним від матеріального світу є також підсвіт людських намірів, які утворюють нашу канву колективного світового досвіду, який до певної міри можна передбачити і корегувати.

Але це вже соціологія, політика, культура, абощо.🔽

Така інформація це сукупність довготривалих та динамічних причинно-наслідкових процесів, що впливають на відому нас матеріальну реальність.

Тобто, є фізика, але під нею - завжди макро- та мікро- фізика, як сукупність процесів не відомих людині. Ми знаємо лише крихітку всесвіту.🔽

Щодо віри також маю схожу думку. Віра у тлумаченні яке я чула - зводилася до відсутності критичного мислення і кари за сумнів, знання чи пошук знань, а тим більше за суперечки.

Павло ж скоріше описує (також синестетичне) відчуття простору інформації що впливає на світ.🔽

Такий стан допомагає пережити обставини, за яких на ліки нема грошей, на лікування нема сил, таблетки ще не спрацювали, або відновлення моторики потребує зусиль і болить що падло єбане.

Це не самоціль, це рятівна функція тіла. Притупляє чутливість, але м'якше ніж транквілізатори.🔽

Маю думку, що мова не про це.
Скоріше, синестезія у комбінації тіло<->емоція<->дисоціація породжує стан, у якому біль проживати легше, якщо його неможливо уникнути.

Один з симптомів - радість, яка сповільнилась і затихла. На відміну від гучної радості. Я б це назвала світлом та спокоєм.🔽

На моєму досвіді, деякі прямо ~обожнюють~ пояснювати, що людина має ~страждати~, бо це звеличує. І таким чином утворюють культ (куколдизму - закреслено) покори, у якому людина а шукає страждань, самоушкождення та негативного досвіду, а не покращення та розвитку.
Чи це треба?
🔽