Мені болить, що він каже «здається, що легше вмерти», бо він не уявляє те, як повернутися до цивільного життя. Болить те, що я не знаю чим йому допомогти, крім як кидати гроші на збори та давати йому можливість виговоритися.

Я його НЕ розумію і певно ніколи не зможу, якщо не опинюся там. Але я підтримую його так, як можу, даю змогу виговоритися, навіть якщо у деякі моменти чути таку правду і такі нюанси я не хотіла б. І мені болить за нього і за кожного з дівчат та хлопців.

Може він і хотів би поговорити не про війну, але за останні півроку він усього він був у відпустці 3 дні.
А я усю нашу розмову закушувала язика, щоб не сказати «я тебе розумію», коли він розповідав про той пиздець, що відбувається на фронті, з ним та його побратимами.

Казав, що всі цивільні знайомі завжди кажуть «типу, а можна не про війну?», що його це зачіпає. Я розумію, бо людина 1-3 дні, якщо пощастить, то спить на матраці у прифронтовому місті, а потім тиждень у воді, багнюці, в окопі в черговій посадці.