Пришла в свою тролячу норку, где меня никто не видит. Тут по прежнему тихо и безлюдно. Я так ждала этой командировки, а уехала с тяжелым сердцем и пока это ощущение тоски не покидает.

Мене лякає, що я безпомилково почала вибирати маршрути і виходи в Варшаві.
З моїм географічним кретинізмом це дивно. Варшава стає другим Києвом.

Тут прапор Сашка. Я його сама поставила і іноді прихожу з нім вітатись. Сьогодні як раз такий день.

Блускай можно использовать, как личный дневник - все равно это никто не прочитает. И это гуд, не люблю быть такой уязвимой и потерянной, как сейчас. Хотя это бывает так редко, что нужно успеть нырнуть в этот глубокий колодец вселенской печали и запомнить эмоцию. Пойду бродить по Киеву.

на зустрічі одночасно погавкалась з шахтарями і заст.міністра мінтопа. Мабуть мій Овен вийшов в апофігей «єбучий ретроградний Меркурій»

справи хуйово.
але ще один день життя це добре