допоки існує тінь, завжди буде світло. нам потрібний цей баланс, щоб правильно впорядковувати речі. щоб протистояти страху, який приходить разом з ніччю.

чи тримали б ви мене так, ніби ніколи б не відпустили? допоки страх не помер би. допоки сонце не показалось. а тоді, прогулялись би? ще разок у світлі. візьміть мою руку і скажіть, що все буде гаразд.

сказали б мені не боятися темноти? і що я вже не один. що страхи — в темноті. там, де сонце й не показується.

Без нагляду, у відчаї страшнім
Я день і ніч метаюся в нестямі,
І, розумом покинуті моїм,
Слова і мислі бродять манівцями.
Я ж присягав, знесилений украй,
Що пекла морок — найсвітліший рай.

- Шекспір, сонет 147 (переклад Дмитро Паламарчук)