щось клацає.

я – великий годинник і я клацаю.

ви нормальний? ідіть нахуй.

relatable

Це все через важке життя тут. В європі ти до 30 років ходиш як додік і нічо.

Блять це таке двояке чувство.
Мені сумно дивитись на них АЛЕ І на себе теж суперсумно

Типу з одного боку мені страшно стати як вони. А з іншого я наче якийсь лох який нічо не має живе на сйомній хаті і не їздить на шашлики з друзями іна своїй машині.

Типу такк, вона заручена чи одружена чи щось таке і вона типу звичайно виглядає але не ТАК. розумієте.

бо всі інші різко стали старше мене на 10 років і позаводили дітей і мені дуже дивно бо я наче якийсь лошара який досі виглядає як підліток при тому що я старше їх

Дівчина яка мені прям ДУЖЕ подобалась (мені і ще одному хлопцю який мені теж подобався хд) єдина хто не виглядає так наче їй зататуювали перманентні брови вчора і кожного дня підколюють філери в губи.

why i am like this

готовий цілувати руки тим хто досі від мене не відвернувся

короче я не знаю, я не можу порівняти стани типу було гірше чи стало гірше чи стало більш гірше, мені просто постійно погано я нічого не хочу і не можу. якщо я з кимось взаємодію і посміхаюсь і мені ок то потім я лкжатиму ніякий і плакатиму. я не можу

я мрію жити дома та доглядати город і сад одного дня. але коли я подумаю, як на мене дивитимуться, що говоритимуть, пліткуватимуть, як від мене відвернуться рідні - мені стає погано. я просто хочу спокійно жити, я ж нікого не чіпаю блять. Чому.

найбільше я боюсь, що коли вони дізнаються, вони скажуть мені щось типу "так, краше будь нещасна, але як усі", "як це тебе таке не радує, це ж таке щастя", "тільки не дай бог сусіди дізнаються, так перед людьми стидно"

наприклад я впевнений, що багато моїх рідних люблять мене, але точно любитимуть менше, якщо дізнаються щось, чого не можуть зрозуміти. я їх майже не звинувачую за це. мені просто сумно ховатися перед ними. я хочу бути з ними близьким і не відчувати, що мене менше люблять.