У Запоріжжі та Дніпрі знову пролунали вибухи
#новини #uazmi
Вдень 20 квітня у Запоріжжі та Дніпрі під час повітряної тривоги знову пролунали вибухи.

Саме тоді я вперше відчула, що таке нація й шо таке її дух.
Ми були майже смертники й жили в чистилищі.
Це було жахливо, але й якось легко, якось правильно.
Потім це майже забулося, ми відчули нормальність. Видихнули й хтось навіть казав:* Хуже не будет, але через 8 років все повторилося знов.

Люди самі об'єднувалися й захищали свої дома, автівки, життя. Було й страшно й легко водночас. Здавалося, все зайве виїхало з Києва. З ним пішов пафос, бруд, брехня, хамство, щось наносне. Всі були на стресі й голі, такі як є!
Дуже уважні один до одного. З відчуттям, що ми родичі, з єдиною долею.

Саме маленькі мурашки приватного бізнесу, продовжували шуршати. Створювати життя в місті. Пам'ятаю як зраділа машині з написом Хліб. Надія на нормальність. А ще по хащах, десь прошмигнула авто ментів, вони десь ховалися, розуміли, що програла й зганьбилися вщент. Люди об'єднувалися й самі захищали

Був страшний жах, що зара прийде раша й нас всіх знищать, бо шо ми можемо проти армії? Намотати свої кишки на гусінь армат? А по тв скажуть, що ми всі тут терористи й на танках привезуть нам януковоща?
Спасуть легітимного й радянську Україну. Було дуже страшно, але. Ці маленькі магазини й кав'ярні.

Після Майдану поїхати не могла. Пам'ятаю день втечі януковича. Країна завмерла, один за одним вилітали чартерні рейси, на вулицях майже не било руху транспорту, щезли елітні автівки. Можна було гуляти по проїзній частини, всі державні установи були закриті. Черги в банкоматах, але працювали часники.

Відчуття біди гостро виникнуло в 12-м, не питайте чого, просто аналізуючи ехомоскви, виступи наших політиків, безтурботних настроїв *мудрого наріду. Захотілося кудись звалити, десь на інший континент. І поки внутрішньо відтягувала неминуче, як стару ризинку на трусах. Прийшов 13-й.