Я б дуже-дуже хотіла, щоб все це якось змінилося. Щоб зʼявилися сили, і зʼявилися якісь бажання, і радість від чогось хорошого в житті. Але це триває вже так довго, і я не знаю, як це змінити, і що робити, і як довго все буде так тривати. Ось.

І нова робота мене бісить і не викликає ніякої мотивації. Але напевно тут справа навіть не в конкретній роботі, а в тому, що я взагалі не хочу ніде зараз працювати. Але, на жаль, не можу собі цього дозволити.

З людьми теж важко — мене ніхто нікуди не кличе, а в самої сили когось кликати бувають дуже рідко. І виходить оцей клятий парадокс — мені дуже самотньо, але при цьому я ізолююся, і майже весь час проводжу одна в своїй квартирі.

Звичайно, сихіатр радить більше проводити часу на вулиці, більше гуляти і бачитись з людьми, а все, куди я ходжу — це Нова пошта, Сільпо і кавʼярня біля дому. Я не можу знайти в собі сили та бажання регулярно гуляти.

Мені майже нічого не хочеться, а коли хочеться — то виконання бажання не приносить задоволення. Старі способи «справлятися» з життям перестали діяти, нових я не придумала, і я не знаю, що робити, просто не знаю. Я втомилася і я не хочу так жити, коли все, що я маю — це вічна втома і апатія.

Раніше я вважала, що сенс життя в тому, щоб робити собі добре, і мінімізувати погане. Тобто, виконувати свої бажання по максимуму і змінювати ситуації, що мені не подобаються. Але зараз це перестало працювати.

В мене теж, все життя про це думаю і дуже сумно від цього. При цьому, партнера в мене частіше теж нема, ніж є, тому сильно відчуваю себе самотньою і ні для кого не найкращою. Не знаю, чи це нормально, але знай, що ти не один такий 🫂

Дуже дякую! ☺️