Здавалося, справ то, особливо як вдома тільки кілька годин ввечері.

На виході маю:
-кукуху, яка готова поїхати десь до Австралії
- стрес, що зашкалює
- про стан квартири мовчу
- глибокі сумніви щодо того, чи зможу взагалі співіснувати колись у квартирі з чоловіком і чи зможу виховувати дитину

Як вони тут у Європі так можуть жити …

(починають литися сльози за київським сервісом і закладами, де можна по QR-коду не тільки прочитати меню з усіма описами і фото, а по QR-коду ж і сплатити 🥲)

Це надзвичайно мило (особливо враховуючи, що мені і лікар то, дякувати Богу, не треба, то було так, для розмови).

Але це я настільки асоціальна, чи у нас культурний код інший, ну бо моєму здивуванню не було меж 😯

Спробую тут відновити старі добрі часи.

Успіх сумнівний, навряд мене вистачить більше ніж на кілька разів. Профдеформація за роки - абсолютно не вмію вести соцмережі і щось постити, тільки читати.

P.S.: (іронія в тому, що вести соцмережі це literally my job 🫠🫠🫠)

Тож here we are - спробуємо повести нотатки тут

На виході - ніякого блогу, бо для гарних фото руки не з того місця, а цікаві враження то не про мене, бо тут відчуваю себе депресивною картопелькою, що хоче лежати на дівані 🫠