Моє guilty pleasure - слухати картавих людей по рації

На Донеччині навіть жаби у мультикамі

Інтернет підкидає спогади за осінь 2021
Немає більше тієї людини
Немає
І наче ніколи не було

За що так холодно…

Знову помістила усе життя в валізу, рюкзак та коробки

Піймала вайб вечірніх київських пробок, коли усі їдуть додому

Але я не з їх числа, у мене немає дому

СБУ надсилає мені вже друге повідомлення за годину
Вже варто хвилюватися?

Втомилася від того, що моє життя - це якийсь йобнутий серіал

Доброго ранку та гарного дня ☀️

Клятий генератор у моїй голові. Диринчить і диринчить.

Сховала кота

Люблю ці ранкові розмови на війні. Зі спогадами за гарячою кавою або вже холодною.
Про АТО, згадуючи полеглих побратимів. Про повномасштабку, про везіння та цікаві випадки.
З розумінням та повагою, без зайвих питань.
Не вистачає цього, коли повертаюся у Київ.

Війна звела мене з унікальними людьми, з якими не познайомилися б на цивілці. Старі АТОшніки, мої улюблені анестезіологи та інші лікарі, усміхнені дівчата, повні життєвої енергії, хоч і пережили те, що не мали б. Хочеться усіх їх обійняти.

Ненавиджу війну, але вдячна за людей.

Намагаюся зрозуміти, як працює той ваш блускай

Вирішила поселитися тут.
Можливо перенесу улюблені твіти чи треди сюди.
Не втрачайте і не губіться самі