а я то думаю, чому і хто зник 🥺💔

не хочу чорний чохол, тому буде без, знайду шось інше, більш гарніше і наліплю собі на лоб

я досі жалію, що не вбила себе в свої 18 років, коли мені сказали, що краще б я померла 🙃
я досі жалію, що всі вважають мене сильною людиною, а я просто сиджу на підлозі, роблю собі фізично боляче, аби тільки не відчувати душевного болю, який розʼїдає мою грудну клітку..

саме гірше, коли таких людей хоч якось підтримують люди, які самі знаходяться в ямі депресії, і це не слова по типу «забий х@й», а фрази «не засуджую, говори, навіть якщо мене нема, коли болить»
на жаль

колись я буду сяяти, але поки я проживаю свій кончений період життя, щоб зібрати себе докупи.

і добило мене те, що людина, яка навіть не знає, що відбувається в моєму житті, дає мені пораду, що чоловік повинен думати за побачення, а я повинна сяяти
сяяти де? на кладовищі? сяяти, розуміючи, що людина, до якої у мене є почуття, мене викинула як сміття? сяяти, поки мене вбиває депресія?