а ще, боже, як я люблю цю повільність споглядання, мовчання думок і природу, яка своїми пейзажами постає як один з головних героїв фільму

останнім часом я забуваю дедалі рідше, а згадую все частіше

дуже приємно про це забувати, навіть здається, що все добре, що життя прекрасне, але потім згадуєш і, чорт забирай, це реально вбиває