Після того як перегорнув останню сторінку, збіса захотілось закурити. Чи хоча б хильнути тої цитринівки. Тяжко, сумно, натхненно, добре.

Маю питання до Львів’ян. Це Садовий розширює сумнівну франшизу на Київ і грає на місцевому колориті? Чи то пальонка?

*болить*

А поки я прислухався до шурхотіння листя намагаючись почути пісні дібров, моя дівчина занурювалась у казкову атмосферу і виглядала серед дерев леприконів.

Поки ще знаходжусь в чарівних Карпатах, то вирішив зробити вам іще гарних фото.

Після попереднього посту про кота і читання побачив оце. Вважаю це знаком, що цим треба поділитись з вами.

А хтось з вас ще любить мангу так само сильно як цей кіт?

Чи існують ідеальні місця для читання тих чи інших книжок? Мені здається що так!

Читаючи «Litopys Siroho Ordenu» почав звертати увагу на от такі речі. Цікаво яке ім’я було у цього характерника.

Дуже боляче. І водночас дуже добре. Насправді ця книжка подарувала мені багато емоцій. Трошки лячно читати завершальний третій том.

Ну давайте і я увірвусь в цей флешмоб.

Перші чотири рандомні пісні - мій вайб.

Та дідько! Тільки хотів зав'язувати з отим Хвіттером, а тут таке! Доведеться залишатись. Не можу ж я підвести сподівання ясноввельможного пана Ельби.

От ви оце хизуєтесь тут їжею, а потім на мене находить і я берусь щось пекти. Узріть - сливовий пиріг!

Чудова книжка. Літопис Сірого Ордену це одне з найкращих відкриттів для мене за останній час. Перший том проковтнув як спраглий сіромаха опісля довгого полювання під спекою. Не відкладаючи надовго, одразу ж берусь за Тенета Війни. Павло Дерев‘янко написав чудове темне фентезі в українському сетингу.