Лишь доля знає,
А я іду собі вперто й не знаю,
Чи то осіні вина,
Що спокою мені нема?
Лишь доля знає,
А я іду собі вперто й не знаю,
Чи то осіні вина,
Що спокою мені нема?
Вона завжди поруч,
якою не був би людиною,
Доброю, злою або ж пустою.
І коли слова і думки розривають,
Вона, лиш одна, простягає обійми,
І коли добігає кінця життя,
Нас приймає такими як є лиш вона одна.
Вона завжди поруч,
якою не був би людиною,
Доброю, злою або ж пустою.
І коли слова і думки розривають,
Вона, лиш одна, простягає обійми,
І коли добігає кінця життя,
Нас приймає такими як є лиш вона одна.