А вчора снилася смерть, чийсь похорон, втрата але було на диво спокійно і легко. Коли прокинулась нічого злого не відчувала.

Але виплила, вдихнула і прокинулась. Мабуть не дихала в сні якийсь час.

Так я собі й почала по трохи тонути, але боролася щоб виплисти на поверхню. Було цікаве фізичне відчуття важкості цієї боротьби і я подумала чому всі кажуть про адреналін в критичних ситуаціях, якщо все що я відчуваю це безсилля і просто хочу вдихнути.

Шо ти?

Кажу що через підрив Каховської ГЕС, світу позбавили води на два роки. Воно каже мені що планета вмирає бо капіталізм. Пропащі.

Люди теж пригадуються так, але з ностальгією за людьми в мене жорсткіші правила, як з ностальгією за місцями.

Все частіше трапляються такі речі. Лежиться буває щось, а потім як пригадається чи то смак, чи то запах котрогось з місць які люблю і вже не так лежиться і не так думається як до того.

Цікаво чи знають вони вже які проунаунз в них будуть за 25 років. Це ж теж варто спланувати.

Найбільше дивують ці їхні планування на 5-10-20 років наперед. Моя сусідка нещодавно сказала що не літає на літаках, бо не хоче жити у Відні де влітку 48 градусів за Цельсієм коли їй буде 55 років.

Спробуйте заливати воду поступово і бажано дотримати її до 90 градусів. Спершу залити одну порцію, перемішати один раз, дати постояти та стекти трішки, далі залити ще і накрити. За хвилину почати тиснути, але лагідно.

Все так погано, було так самотньо під час ковіду, я такий маленький бідоська. Мама з татком не купили мені айфон коли мені було 6, а замість неї купили поні. Тепер в мене проблеми і довелося йти до терапевта, але Австрійське страхування покрило тільки 50%. #fuckcapitalism #fuckpatriarchy

Стоїш з шматочком картонки, на котрому написано червоним «free Azov”, на фоні звучить «гей, пливе кача» і десяток туристів азіатів знімає тебе для свого інстаграму.

Це єдиний диск котрий я маю і тільки заради нього довелося замовити собі сіді плеєр. Ноу ріґретс.