все було редфлегом для мене, але згадка про наукову керівницю і менторку, яка (типу по-доброму) каже героїні, що вона (менторка) бачить, що вона (героїня) самотня — це вже за межею добра і зла.

цього разу головний герой — Юрист у Великій Корпорації, а героїня — екологиня, яка вийшла з аспірантури і бідна, як церковна миша (знову).

будь ласка, ну скільки можна

джеймі фрейзер, май біловд

вибачте за втручання, ви така красива — наче з барокового живлпису

від слова "буряки" стало боляче читати пост 😂

я так кричу з цього визначення, але воно таке якесь правдиве, просто неможливо.

американські актор/ки часто мені здаються візуально вихолощеними, не можу пояснити цього враження.

а, ні, я не зовсім про це.
трошки про контекст, в якому народилась ця думка: я почала передивлятись відьмака, і там генрі кавілл ні в тин, ні в ворота, бо в нього обличчя якесь дуже голлівудське, яке пасує супермену, але не підходить персонажу, народженому з європейського контексту

ну тут же справа не в емансипації, а в тому, що авторка всіх персонажів зробила дуже емпатичними, що вже абсолютно фентезійно.

а потім читаєш новини, а там про черговий випадок домашнього насильства, чоловік бив жінку і дітей, і одразу стає так гірко.

дестигматизація та нормалізація менструації в цій серії книжок феноменально провальна.