тепер, коли мені тяжко, я подумки вертаюсь туди, в ту ніч, в ту пісню, в той момент. це мій геппі плейс тепер

і поки ми допивали, офіціанти і бармени зібрались за одним з столів, і хтось взяв гітару в руки. на весь бар залунала «Candy» Паоло Нутіні (він шотландець, але то нічо), і весь персонал пабу раптом виявився неймовірно талановитим хором. вони доспівали до кінця, і щось змінилось в мені назавжди

і суть навіть не в почуттях, бо їх уже давно нема (і не факт шо були). суть в тому, шо це як з розтяжками: коли раптово набираєш вагу, то вони зʼявляються, і нікуди не зникають, коли худнеш. так от, ваги наших стосунків вже нема, а рубець від них лишився. і не болить вже, але завжди буде зі мною

до всього, сьогодні (здалека) побачила свого бойфренда з шкільних часів. було таке дивне відчуття фантомного емоційного болю. наче й розійшлись на добрій ноті аж 5 років тому, а все одно факт колишньої близькості із людиною не дає сприймати його так спокійно, як всіх інших людей довкола.