Це світ, в якому існують "заспокійливі" відео на ютубі з звуками "першої світової, ви спите в окопах під час бою". Відео було додано рік тому, тож ще рік тому хтось вважав це заспокійливим. Це складно усвідомлювати.

Все ще невідомо, що значить "бути як діти". Можливо, просто згадати, ким ми є. Великі порожні торгівельні центри для усвідомлення власної сутності. Ця сутність - бути музикантом. Music for closed airports. Яким далеким є час.

Лампи теплих відтінків. Коли вуличне освітлення почали оновлювати, вулиці і парки щезли зі снів. Останні роки намагався, зимові ночі в чорній вологості глобального потепління в мертвих тунелях світла між стовбурів дерев на Саржиному Яру. Тепер навіть без цього. Всі відтінки тепла, які пам'ятаю.

Можливість садівництва якої насправді ніколи не було. Подорожня бібліотека в картонних коробках, яка мабуть одного дня згорить чи потрапить на смітник з однієї з орендованих квартир. Майбутне сина.

Подумки їду ровером з Павлового Поля на Олексієвку. З Клочківської на Сортировку. Спроби згадати той спокій, тривожно успішні. Тепер — лімінальні простори торгових центрів Києва нагадують, що простору не існує; крізь лісок на районі вночі світять багатоповерхівки. Це нагадування собі на майбутнє.

Нарешті читаю "Портрет митця замолоду" Джойса. Видавництво "Комубук", 2023, переклад Мар'яни Прокопович. Як на мене, неймовірно чудовий текст, велике задоволення від перекладу. Від деяких текстів віє спокоєм життя, що постійно змінюється. Мені постійно не вистачає таких текстів. Дякую.