так втомилася, що готова слухати задушевні розмови п’яних молодих людей в автобусі на район. вона — хоче навчать жизнь з нуля і устроїться продавцом-консультаном, но її не беруть. він — … ну, його драму я до кінця не осягнула, але він називає себе старим чєдовєком й лається.

уночі снилися обстріли: в квартирі була я і покійний дідусь. дід не розумів, що відбувається, а я бачила ракету, падала на килим, а потім намагалася загасити кондиціонер, який загорівся від уламків. кондиціонер горів й горів, а я не знала, чи залити його водою, чи покривалом. підсвідомосте, як ти?

сіла у купе. зайшли два студікі й старший дядечко з компом, на якому написано «Йога», але на самому дядечку написано радше «Пивко». запахло шкарпетками і ковбасою, читаю Софію Андрухович

купила книжку з полички бізнес-літератури, бо настає момент, коли треба не просто менеджерити, а робити все з розумом. вік? усвідомлення того, що треба ставити процеси на рейки? бажання перекласти відповідальність на книжку? емоційна покупка? так багато запитань і так мало відповідей

значить сходила до травматолога: послав на мрт, призначив ліків на шалені гроші, попросив не читати нічого про діагноз в Інтернеті й пам‘ятати про те, що на все є воля зверху (під час цих слів підняв палець вгору). я що? я засумувала, вдягнула на ногу бандаж і пошкандибала.

день ненажерства: їла поп-корн суперсир; плов на ринку біля мечеті, а ще трішки хумуса, шматочок самси і шаурми; у парку пила каву з м‘ятою, прикусувала медовою пахлавою; приїхала до батьків, а там — паелья з королівськими креветками. запила водичкою. лягла.

ввечері йдемо з друзями в бар, а я що — я не п‘ю алкоголь, не п’ю кисле, не п‘ю холодне, не п‘ю кавове після 17:00. день тільки почався, а я на рівному місці вже накрутилася. думаю: може не йти нікуди, бо щось все це заскладно.

реальна причина, навіщо потрібно робити «Розмови з Сенсом» — щоби отримувати отакі коментарі:

обід. була б у Франкіську — замовила б зараз доставку бургера, була б у Києві — пішла би в кулінарію Новуса (у столиці доставками не користуюся, бо слабо вірю, що вони мають шанс подолати всі ці відстані й доїхати), у селі — йду на грод, зриваю огірочка й рукулу, роблю салатика.

так втомилася за день, що сиджу і дивлюся відеоогляд різних локшин швидкого приготування. наразі у мівіни найменше балів, але я не переймаюся, бо все одно вболіваю за азійський суп.

щось зробилося мені з ногою — потягнула, підвернула, фіг його зна. а за кілька днів треба мотнутися у справах в Київ. заодно до травматолога. але якщо чесно, то їхати не хочеться. люди, смолтоки, лонгтоки, тусуватися до 21:45, щоб встигнути доїхати на район, нічні тривоги. фі!

мила посуд і подумала: треба переслухати дискографію Брітні Спірс, альбом за альбомом, від першого, поступово. і переслуховувати лише, коли займаюся кухонними справами. оскільки у Києві в мене посудомийка, то така радість можлива лише тут і тепер.

пів дня писала сценарій нового інтерв’ю. втомилася. втомилася і розумію: все, голова не варить. кіно не подивлюся, книжку не почитаю, ніц не буде, і що робити? нічого! сумую.

останнім часом зосереджуватися на тексті після трудового дня (також пов‘язаного з текстом — писанням, переписуванням, редагуванням) дуже складно. украй! тому єдина доступна форма ескапізму останні кілька тижнів — кіно! дивишся, вникаєш, проживаєш. а головне — робе!

не люблю говорити по телефону, страшенно. тому рідко спілкуюся з людьми, які люблять побалакати. чи це недолік? не думаю!

якщо для мене твіттер — соцмережа для розповідей про заміське життя, новини сілького господарства і курей, то блу скай буде про життя. перший життєвий месидж: я мала у липні відпочивати, а я, курва, постійно працюю!